Президент Національного експертно-будівельного альянсу України, доктор юридичних наук Віктор Лещинський у програмі «Особистість» з Сергієм Дойком поділився своєю оцінкою стану галузі, пояснив ключові виклики відбудови та акцентував увагу на ролі експертизи, людського ресурсу й інвестиційних ризиків у час війни.
Сьогодні публікуємо першу частину інтерв’ю, а продовження читайте незабаром.
– Віктор Петрович, як поєднати темпи будівництва та якість у відбудові України?
– Це питання, яке хвилює і фахівців, і суспільство. Ми маємо розуміти: швидкість і якість – це суміжні речі. Неможливо досягти справжнього результату без належної якості. А якість починається з правильних проєктних рішень, які пройшли ретельну експертизу. Якщо є грамотний проєкт і контроль на всіх етапах, то і результат буде відповідним.
– Які фактори найбільше впливають на будівельний процес сьогодні?
– Їх декілька. По-перше, кадровий голод. Без людей не можна звести жоден об’єкт. І ця проблема з кожним місяцем лише загострюється.
По-друге, зарегульованість ціноутворення у державному секторі. Будівельні компанії стикаються з бюрократією при формуванні кошторисів, особливо щодо зарплат працівників. І хоча профспілки та профільне міністерство погодили нові мінімальні стандарти, ринок фактично працює за власними правилами: навіть різнороб нині не погодиться на зарплату нижчу за 30 тисяч гривень.
– Чи можна сказати, що війна кардинально змінила ринок праці в будівництві?
– Безумовно. Людський ресурс – найцінніший і водночас найбільш дефіцитний. Компанії, які мають статус «критичних» і змогли отримати бронювання для працівників, працюють стабільніше. Ті ж, що не мають цього статусу, змушені постійно оновлювати колективи, адже співробітників забирають до війська. Це створює непередбачуваність і серйозно б’є по темпах виконання робіт.
– Як ці фактори позначаються на інвесторах?
– Тут треба бути відвертими. Сьогодні інвестувати у проєкти на стадії «котловану» дуже ризиковано. Є приклади девелоперів, які виконують свої зобов’язання, але загалом строки постійно зсуваються. Тому найнадійніший варіант – вкладати кошти у вже готові квадратні метри, введені в експлуатацію. Це дає людині реальне право власності, яке можна використати: жити, здавати в оренду чи передати дітям.
– Яка різниця між житловим і комерційним будівництвом у нинішніх умовах?
– Комерційне будівництво ще зберігає динаміку, але житлове потерпає найбільше. У житлових комплексах гостро відчувається нестача кадрів. І вже не забудовник диктує умови працівникам, а навпаки – робітники ставлять свої вимоги до оплати та умов праці. Це реальність, яку не можна ігнорувати.
– Де внутрішній інвестор бачить перспективу?
– Передусім у регіонах із відносно нижчим рівнем ризику: Київ та західні області. Там аграрні компанії активно модернізуються, будуються елеватори, «сухі порти», індустріальні парки. Міжнародні фінансові організації теж готові кредитувати такі проєкти, бо вони мають чітку економічну логіку й перспективу розвитку.
– Якщо підсумувати, що є головним завданням для галузі сьогодні?
– Тримати баланс. Якість має стояти на першому місці – і це забезпечує експертиза та контроль. Паралельно потрібно вирішувати проблему кадрів і створювати зрозумілі правила ціноутворення. І лише тоді ми зможемо одночасно будувати швидко й надійно.
Повністю інтерв’ю можна подивитися за посиланням