У другій частині інтерв’ю на телеканалі «Еко TV» президент Національного експертно-будівельного альянсу України, доктор юридичних наук Віктор Лещинський у розмові з Сергієм Дойком поділився баченням трансформації НЕБАУ, стратегічного планування після війни, подолання кадрової кризи в будівництві та головних принципів нової моделі відновлення України.
Перша частина текстової версії інтерв’ю опублікована вчора на сайті ТОВ «Проексп».
– Віктор Петрович, чи можливі в нас «японські» стандарти рівномірного розвитку територій?
– Так, але для цього потрібні реалістичні плани без ілюзій радянської плановості. Українське село вже не тримається на колишніх колгоспних виробничих циклах. Де є фермерство, переробка, логістика – там мають бути й робочі місця, і гуртожитки сезонної зайнятості, і локальна енергетика. Інвестувати мільйони в «мертві» населені пункти – марнотратство. Рішення мають спиратися на просторові плани з горизонтом у 20–50 років.
– Чи реально готувати стратегічні плани під час війни?
– Потрібно. Так само, як щодня вивозиться сміття або подається вода, громади мають напрацьовувати стратегії вже зараз. Інвестор після перемоги першим ділом спитає: «Який у вас план?» Тому важливо показати локалізацію мереж, резервні джерела енергії, черговість проєктів, земельні рішення, порядок підключень.
– НЕБАУ оголосив про трансформацію. Що саме змінюється?
– Організації, як і ринки, мають змінюватися. Ми створили НЕБАУ у 2018 році, щоб упорядкувати експертне середовище і захищати доброчесних учасників. Сьогодні розширюємо мандат – готуємо переформатування у «Національну спілку проєктної справи».
Це дозволить об’єднати архітекторів, проєктантів і експертів на єдиній професійній платформі, посилити міжнародну кооперацію та вплив українського експертного середовища.
– Фактично, йдеться про створення сучасної професійної екосистеми?
– Саме так. Ми бачимо трансформацію НЕБАУ як інструмент професійного об’єднання і підвищення стандартів у всьому ланцюгу від проєктування до експертизи.
Нові виклики вимагають спільної відповідальності, а не конкуренції за формальні повноваження. Тому наша мета – сформувати середовище, де кожен фахівець відчуватиме себе частиною спільної справи з відбудови країни.
Йдеться про оновлення підходів, навчання, стандарти, цифровізацію і прозорість – усе, що робить професію сучасною і потрібною державі.
– Хто контролює строки і бюджет будівництва?
– Має працювати зв’язка: замовник – підрядник – фінансова установа – страхова компанія – технічний контроль. У контрактах необхідно закладати інфляційні ризики й використовувати фінансові інструменти, подібні до фондів фінансування будівництва. Це гарантує керованість графіків, прозорість коштів і якість результату.
– Кадровий голод: де взяти людей уже завтра?
– Проблема системна: частина людей на фронті, частина виїхала, інші не хочуть працювати в державному секторі через низьку оплату. На будівельних майданчиках усе частіше працюють жінки й пенсіонери. Держава має зняти зайві обмеження і дозволити ринку встановлювати справедливу ціну праці. Паралельно потрібно розгорнути програми перепідготовки, дуальної освіти, підтримки молодих спеціалістів.
– Чи повернуться ті, хто працює за кордоном?
– Повернуться, якщо тут будуть гідні умови: стабільна зарплата, соціальний пакет, житло і зрозумілі правила гри. Якщо ж цих умов не створити, дефіцит намагатимуться компенсувати трудовими мігрантами – але це не розв’яже проблему якості й не зміцнить українську школу інженерії.
– Яка роль профспілок у новій системі будівництва?
– Класична – захист прав працівників і цивілізований діалог між бізнесом, владою та людьми. Профспілки мають бути реально незалежними й працювати не формально, а як реальний запобіжник соціальних конфліктів і демотивації у галузі.
– Ваше головне побажання для громад і ринку на найближчі роки?
– Думати глобально – діяти локально. Мати просторові плани, інвестиційні карти, локальні джерела енергії, гідних фахівців і чесні правила закупівель.
Відбудова – це не «як було», а створення сучасної, безпечної, технологічної України.